Система музично-ритмічного виховання Еміля Жак-Далькроза (1865-1950).

«Ти сам твір мистецтва – відкрий мистецтво у самому собі»

Система музично-ритмічного виховання швейцарського педагога і композитора Еміля Жак-Далькроза отримала визнання ще на початку ХХ століття. Вона мала прогресивний характер, принципову новизну та гуманістичну спрямованість, які проявились в прагненні Жак-Далькроза виховати особистість через залучення до мистецтва, звеличити її духовне життя.

Створення педагогічної системи було реакцією на однобокий технічний інтелектуалізм музичного навчання, на обмеженість фізичної активності дитини, коли розум і почуття – інертні. Головними недоліками традиційної «співацької» методики музичного виховання того часу Жак-Далькроз вважав ізольованість видів діяльності та поділ процесу осягнення музики на низку навчальних дисциплін і позбавлення музичного виховання його сутнісної основи – емоційності.

Повернення в вихованні до емоційності та розвиток справжньої музикальності можливі лише на шляху естетичного осягнення музики та її виражальних засобів. Тому педагог прагнув відродити традиції античного мусичного виховання - його головну ідею триєдності музики, слова і жесту як засобу формування гармонійно розвиненої особистості. Та якщо слово Жак-Далькроза майже не цікавило, то музика в поєднанні з рухом склали основу його методу «евритмії». який згодом було названо ритмічною гімнастикою.

Ритмічна гімнастика – це поєднання музики з пластикою жестів («переливання звуків в людські рухи»), яке мало в своїй основі глибоке переживання й розуміння краси і законів музики.

Ритм розглядався як провідний виховуючий чинник і розумівся у широкому значенні – як часовий і акцентний елемент мелодії, гармонії, фактури, тематизму та інших елементів музичної мови. Саме синтез ритму з усіма елементами музичної мови, зі структурою і формою твору, виразним характером усіх елементів і співвідношень надає його системі цілісності і широти комплексного впливу на особистість.

Завдяки використанню людського тіла як своєрідного музичного інструмента водночас розвивається ритмічне почуття, рухова координація, закладаються умови для формування інших компонентів музикальності.

На відміну від звичайної гімнастики підпорядкованої лише метру, в ритмопластичних вправах Жак-Далькроза усі рухи йшли від музики, яка була основним системотворним елементом музичних занять, і вони мали розкривати її художній і емоційний зміст.

Завдання вчителя полягало в тому, щоб навчити дітей виразно передавати рухами характер музики, втілюючи образний зміст музичного твору. В процесі роботи над рухами під музику формується художній смак дітей, розвиваються їхні творчі здібності, почуття прекрасного в мистецтві та дійсності, виховується увага, зосередженість, прагнення досягти мети, виробляється злагодженість дій всього колективу.

Перші заняття ритмічною гімнастикою були ігрового характеру і поступового переходили до сольфеджіо, яке Жак-Далькроз назвав «сольфеджіо для тіла». Його основу складав розвиток слуху до абсолютного (вміння «чути те, що бачиш і бачити те, що чуєш») та оволодіння музичною грамотою.

Система Жак-Далькроза складалась з трьох частин: ритмічної гімнастики, сольфеджіо і виховання слуху та музично-пластичних імпровізацій.

Жак-Далькроз, вважав, що часте використання однієї й тієї ж музики унеможливлює спонтанні, індивідуальні прояви рухової активності, сприяє утворенню штампів рухових форм емоційного відгуку на знайому музику. Тому в основі його педагогічної системи лежала саме імпровізація як метод осягнення музики та музичного виховання.

Два рівня складності педагогічної системи Жак-Далькроза (1. елементарний – пробудження емоційної чутливості до музики; 2. більш складний – як база до професійної музичної освіти) поєднали завдання масового музичного виховання та музичного навчання.

«Таємниця педагогіки Жак-Далькроза – любов і радість. Ритмічна гімнастика – це радість, що народжена гармонією. Бажання пережити цю радість притягувало до занять ритмікою не лише дітей, а й дорослих».

#ЕмільЖакДалькроз